Мій Каневе милий, мій Каневе рідний, 

З тобою – лягаю, з тобою – встаю. 

Найвищих пошан ти у Всесвіті гідний,

Тобі свою ніжну любов  віддаю.

Розкинулось місто на правічних кручах,

А поряд – Дніпро славні води несе.

Веселками грає Славутич могучий ,

І плескотом хвиль – зачаровує все.   

Квітують акації грона духмяні,

Як липи цвітуть – медом пахне земля. 

Моє рідне місто, божественний Канів,

Мій райський куточок мене звеселя.

Пишаєтесь вічністю, Канівські гори, 

Природа створила загадкою вас.

Внизу, під горою, клекочеться море,

Що Канівським кличуть його у наш час. 

Найвища гора – це святая Чернеча,

Яка на спочинок Тараса взяла.

Звучать віковічні завітнії речі – 

Пророка-Шевченка безсмертні слова. 

Мій  Каневе рідний,  Тарасе, мій любий, 

Я шану складаю в словах і думках.

До тебе на зустріч завжди їдуть люди, 

І славлять наш край у роках і віках. 

Прийми, милий Каневе, шану велику,

Що з гордістю завжди до тебе ношу. 

Любитиму з гідністю, вірно, навіки,

Я щиро, від чистого серця кажу.

Віра Носенко 

Лауреат Всеукраїнського поетичного конкурсу 

імені МаксимаРильського 

м. Канів 07.06.2012