Ім’я Володимира Цибулька добре відоме у світі сучасного українського сьогодення. Його легко знайти в Google, Вікіпедії і Facebook. На його рахунку безлічі музичних і літературних проектів, есеїв, перекладів, значний поетичний доробок, бурхливе експертне життя і, навіть, досвід роботи в парламенті. Однак, незалежно від власного статусу, політичної кон’юктури та суспільних уподобань, в глибині душі він завжди був і залишається нашим земляком – вихідцем із Канівщини. Саме про враження від неї сьогодні і не тільки, «Канівський репортер» і вирішив поцікавитись у відомого письменника і експерта.

КР.: Ви народились в Хмільній. Як часто буваєте на Батьківщині? Які асоціації і думки навіює приїзд?

В.Ц.: Дуже суперечливі почуття – від лірики до обурення. Хоча все ж тішить те, що Хмільна не приречена. Хмільна – все ще живий організм, котрий бореться за власне виживання, за власне місце під сонцем. Колись нашукав Хмільну на середньовічних картах, поряд ще й Михайлівка була вписана. Колись навіть існувала Михайлівська козацька сотня, але Хмільна виявилася історично живучішою! Мій куций  хмілянський побутовий досвід не надто потім придався в життя, але моральні настанови старших людей залишилася навіки, і особливо переконаність в тому, що Україна колись буде незалежною! Наші старі люди мали форматне мислення, заглибленість в історію, і це мабуть і навчило мене  не запинятися на тимчасових, прохідних речах, а бачити за соснами ліс.

КР. Не думали написати книгу про рідне село, край?

В.Ц.: Думаю написати історію про самоспалення Олекси Гірника  і про ту атмосферу терору, котра охопила Канів. Про наш дитячий опір чужинству. У канівців - особливий характер, котрий, знову ж таки, формувався опором чужинству, історичною місією міста! Свого часу доля звела мене з великим українським істориком Ярославом Дашкевичем, нащадком канівського старости Євстахія Дашкевича, котрий водив свого часу Канівський полк на Москву, і теж в свою чергу був нащадком литовських  князів Корибутів. Розмови з ним мене вкотре наштовхнули на думку про світоглядну цілісність українців – в яких би системах і імперіях вони не перебували.

КР: Яких на Вашу думку трьох найнагальніших змін потребує сьогодні Канівщина?

В.Ц.: Канівщина – відносно благополучна територія, і розвивати її якось поза загальнодержавною системою неможливо. Але я вже багато років борюся за перетворення Канева в університетське місто і час-відчасу з’являються обнадійливі  сигнали від перших осіб держави.

КР: А Україна?

В.Ц.: Україна, якщо схибить із євроінтеграційного шляху, ризикує взазалі у нинішньому вигляді не зберегтися. Але після вирішення зовнішньополітичного питання потрібен ряд реформ – зокрема адміністративно-територіальна. А після – децентралізація фінансів, фінансове самоврядування. Доки всі кошти у державі зацентралізовані, доти ні про який розвиток не може бути й мови. 

КР: На Вашому сайті в розділі «Біографія» Ви значитесь як поет, перекладач, есеїст і політичний діяч. Чого сьогодні більше із цих покликань у Вашому житті?

В.Ц.: Первинною була і є залишиться поезія! Все решта похідне. У мене взагалі-то багато всіляких професій, починаючи із суднового електромеханіка, але  як особистість мене все ж формувало літературне середовище. Політика ж не менш творча справа для мене ніж поезія, вона відбирає весь час і енергію, але та, що залишається – вся йде в поезію! 

КР: Ви були народним депутатом України і балотувалось на останніх виборах 2012-го року. по одному із округів м. Києва. А чому не на рідній Канівщині?

В.Ц.: Емоційно я рвався на Канів, але розуміючи яким чином розподілені оргресурси, міг би нашкодити симпатичним мені людям, тому власне самовисунувся у Києві не скільки для перемоги, скільки для попереднього формування настроїв до виборів міського голови Києва і нового складу міськради. По суті на старті кампанії статус самовисування не був настільки програшним як на завершення кампанії, оскільки й так було зрозуміло, що кияни починають самовисуванців асоціювати з „тушками”, але в результаті кияни обрали не кандидатів „тушок”, а цілі „тушковані”  партії, тобто таких кандидатів, котрі навряд чи зможуть зробити щось корисне для громади, але зате будуть  точно відзеркалювати настрої громади. Тож, на довиборах у Каневі, не виключено, що я таки висунуся   - все упиратиметься в коло зацікавлених осіб як у Каневі, так і в Черкасах. Принаймні, я був би не найгіршим депутатом для Канівщини, адже в рамках шевченківської програми свого часу вдалося ще й просунути газифікацію Канівщини.

КР: Чи змінилась взагалі сама суть депутатства в Україні в останній час? Як саме? (особливо після подій в парламенті останніх 2-3 місяців)

В.Ц.: Змінилася. І всьому виною пропорційна система із закритими списками. Я через цю систему і не брав участі у виборах котрі відбувалися на цій основі, адже роль депутата в такій системі зводиться до кнопкодавства і сліпого підпорядкування лідерові політичної сили. Справжніх самодостатніх людей зможе привести в раду система відкритих списків із наступним рейтингуванням згідно набраних голосів виборців.

КР: Ви плануєте повертатись у велику активну політику? Де ми побачимо Володимира Цибулька через один два роки (плани)?

В.Ц.: Я ніколи не випадав із великої політики останні років двадцять пять, і не обов'язково бути носієм мандату ВРУ. Адже мій публічний капітал  має більшу вагу ніж мандат. Але я охоче ділюся ідеями із нинішніми депутатами, саме з тими, хто в стані доводити справи до позитивного результату. Мій нинішній статус політичного експерта передбачає можливість статусу на депутатський, якщо того потребуватимуть обставини і потреба громади.  

КР: Чи працюєте зараз над чимось новим на літературному поприщі? Коли чекати свіжі новинки?

В.Ц.: Щойно вийшла книга вибраного „Перед тим, тоді, і після” – такий грубий томик. Ще готую пару книг. Постараюся щоб вони вийшли до львівського форуму видавців, що відбувається у вересні.

КР: Останнім часом в усіх на слуху питання підготовки до 200-ї річниці з дня народження Тараса Шевченка. І Ви на стільки відомо теж маєте до цього відношення. Якою є доля фестивалю «Кобзарь Forever», проведення якого планувалося в рамках 200-ї річниці від дня народження Кобзаря?

В.Ц.: „Кобзар-forever” потрапив у программу державних заходів до ювілею Тараса Шевченка, але головне що він продовжиться як громадянська ініціатива, новий конкурс на створення пісень на слова Національного Пророка. Тож наприкінці травня сподіваюся у Каневі знову голосно зазвучить музика національного духу.

КР: Яким буде формат фестивалю, скільки він триватиме і яким буде його зміст? (можливо є ще якісь плани, ідеї щодо цього).

В.Ц.: Фестиваль стартує в Каневі наприкінці травня і триватиме рік. Проміжний галаконцерт відбудеться наприкінці року у Національній опері, потім буде березень  і завершиться знову у травні в Каневі. Музичний матеріал фестивалю буде подарований всім школам України і діаспори.

КР: І на останок, чого побажаєте жителям Канівщини у рік 90-річчя створення Канівського району?

В.Ц.: Не зневірятися в собі, в своїй Україні, в своєму виборі – виборі європейського шляху. Адже Канівщина скільки життів поклала за право бути серцем України! Писав Пророк:”Свою Україну любіть! Любіть її во время люте...”  А у мене в одній із поем є такі слова : „ бо все у житті – вічна дорога на Канів”.

КР: Щиро дякуємо Вам за відверту розмову. Вам теж всіляких гараздів.

Всі фото з особистого сайту Володимира Цибулька.

Канівські новини.